З 1947 року рішенням Заболотівського райвиконкому Станіславської області в нашому селі почала працювати семирічна школа. Директором призначили Гайдабуру Олексія Федоровича, уродженця села Сари Гадяцького району Полтавської області. Він з дружиною – вчителькою російської мови та літератури Гайдабурою Галиною Григорівною працювали у школі до 1986 року.

Гайдабура О. Ф. був гарним учителем історії, досвідченим управлінцем з питань навчально-виховного процесу, активним учасником драматичного гуртка. У післявоєнні роки підтримував тісний зв’язок та допомагав сільським учасникам УПА. 

 Найважливішим для села було те, що педагогічний колектив під керівництвом О. Ф. Гайдабури в 1947 році виконав всеобуч, тобто всі діти були охоплені навчанням. Школа займала призові місця на районних оглядах художньої самодіяльності. В школі працювали гуртки: танцювальний, співочий, фізкультурний, народних інструментів та художнього читання.

В 1962 році при наполегливості та ініціативності Гайдабури О. Ф. в селі було закладено фундамент під існуючу сьогодні школу. Діти навчалися у дві зміни, бо налічувалось лише 5 класних кімнат. Не дивлячись на фінансово-господарські труднощі, школа була добудована в 1967 році.

Послідовником О. Ф. Гайдабури став його учень Андрійчук Федір Іванович, призначений директором у 1967році. 

Андрійчук Федір Іванович – вчитель історії та суспільствознавства, закінчив Чернівецький державний університет, відмінник народної освіти України, переконаний націоналіст, природжений лідер.

З 1967 року директор школи Андрійчук Ф. І. організовуєнавчання в одну зміну, орендувавши сільську читальню та будинки репресованого Александрука Григорія Дмитровича. За великої наполегливості нового директора було завершенобудівництво школи, проведено парове опалення, обладнано меблями класні приміщення.

З вересня 1969 року діти почали навчатися у новій, світлій і просторій школі. Працювала шкільна їдальня, причому харчування було безкоштовним для всіх школярів.

В 1970-1971 навчального року в школі введено кабінетну систему навчання за всіма предметами. Обладнано методичний кабінет. Серед вчителів четверо мали звання “Учитель-методист”, сім – звання “Старший учитель”, дванадцять вчителів мали вищу кваліфікаційну категорію.

На високому рівні працювали гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, драматичний, художнього читання. Під керівництвом художньогокерівника Рожка Івана Миколайовича у школі працювали три учнівських та вчительський хори, які неодноразово були визнані найкращими в районі та області.

Федір Іванович очолював школу 44 роки. За його керівництва наша школа була однією із кращих шкіл ні тільки в районі, а й в області.

Послідовницею Федора Івановича стала його учениця Ярослава Романівна Чурак, яку в листопаді 2011 року призначили директором школи.

Ярослава Романівна – вчитель хімії вищої кваліфікаційної категорії, закінчила Чернівецький державний університет імені Ю. Федьковича, працює в рідній школі з 1989 року, досвідчений і толерантний педагог, молодий сучасний керівник, який завжди вболіває за своїх учнів, свій колектив, свій ліцей.

За керівництва Ярослави Романівни в школі було встановлено нові пластикові вікна, збудовано внутрішні туалети та роздягалки при спотзалі, здійснено капітальне перекриття школи металочерепицею, відкрито сучасний комп’ютерний клас та ігровий майданчик, відремонтовано спортивний зал. У роботі школи Ярослава Романівна завжди робила акцент на використанні інформаційно-комунікативних технологій. Тому забезпечила навчальні кабінети ПК та доступом до Інтернету, а також проекторами, мультимедійними екранами та інтерактивними дошками.

Станом на 01.09.2020 року в ліцеї – одинадцять класів, в яких навчається 204 учнів, працює 27 педагогів та 14 осіб облуговуючого і технічного персоналу.

Педагогічний колектив Попельниківського ліцею завжди працює над підвищенням свого професійного рівня. 18 педагогів мають вищу кваліфікаційну категорію, 10 – звання “Старший учитель”, 4 – звання “Учитель-методист”.

Учні ліцею є неодноразовими переможцями олімпіад, конкурсів, спортивних змагань.

Добрі слова про школу з боку учнів, батьків, випускників, громади села – це найбільша нагорода для ліцею.